МОЇ РОМАШКИ

Літній ранок. Пахне сіном.

Теплим хлібом, молоком.

Пахне медом і любистком,

Морвою в дворі. Селом…

 

І в думках моїх далеких

Згадую я знов і знов, 

Як вбиралися в неділю

Ми з бабусею в село…

 

Йшли ми стежкою, повз хату,

Біля яру.  Там, де млин…

Йшли з бабусею до Бога,

На молитву перед ним…

 

Пам'ятаю день липневий,

Біля серця, аж мурашки,

Бо, я вперше розказала,

Вірш великий – «Три ромашки»…

 

Згадую, як всі завмерли…

Слухали мене малу.

Слухали про віру сина,

Й молитву мамину святу…

 

Що не можна забувати

Про обіцянку, що дав,

І Бога треба в серці мати,

Щоб він тобі спасіння дав!

Я від  всього серця, щиро,

Так розповіла його…

І  ще довго всі просили :

 «Розкажи «Ромашки» знов!»…

 

Вже минуло літ багато,

А на серці  - лиш тепло,

Ніжний запах книг і хати,

Там де зібрання було…

 

І солодкий смак цукерків,

Що давали нам малим,

І молитва бабусі щира,

Що звучить в серці моїм…

 

Пам’ятаю,  як любила

Книжечку я про Христа,

Про любов, і про спасіння,

Що віра в Господа – свята!

 

Знаю, вічно пам’ятати буду

Теплі, літні дні в селі.

І бабусину науку,

Й щиру посмішку її…

 

Як же хочу повернути

Літо те, оте село,

Де маленькою бувала!

Боже, як давно було?!..