БУДЕШ ІЗ ГНІЗДА ВИПАДАТИ?

У дятлихи в гнізді було четверо пташенят.
Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?
—    Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.
Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.
Прилетіла мати до малого.
—    Як же тебе врятувати, неслухняний сину?
Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір'я та держись міцно.
Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:
—    Будеш із гнізда випадати?
—    Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підвело голівку, щоб виглянути з гнізда.

Відскануй QR-код або натисни на це повідомлення

 

ДИВНИЙ МИСЛИВЕЦЬ

Живе у нашому селі дід Максим. Усі кажуть: дід-мисливець. Як тільки починається полювання на зайців чи на качок, дід щодня йде з рушницею до лісу. Виходить із дому рано-вранці, а повертається ввечері.
Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. Дід зробив із двох гілочок пов'язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя у поле.
Чого ж це дід Максим такий невдаха? Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям.
Зрозуміли тоді, чому дід Максим дивний мисливець. 

Відскануй QR-код або натисни на це повідомлення 

 

ЧОГО СИНИЧКА ПЛАЧЕ?

У хаті край села жили чоловік і жінка.
Було в них двоє дітей — Мишко й Оля. Біля хати ріс високий гіллястий осокір.
—    Зробимо на осокорі гойдалку, — сказав раз Мишко.
—    Ой, добре буде гойдатися! — зраділа Оля.
Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля та й ну собі гойдатися.
Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.
Мишко й каже:
—    І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.
Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі — гніздечко синиччине, а в гніздечку — пташенята маленькі.
—    Синичка не радіє, а плаче, — сказала Оля.
—    Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.
—    Подумай, чого, — відповіла Оля.
Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: «Чого синичка плаче?»

 Відскануй QR-код або натисни на це повідомлення

Слова матері

Одного разу син розсердився і згарячу сказав матері образливе, грубе слово.
Заплакала мати. Схаменувся син, - жаль стало йому матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив матір.
Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився син матері низько до землі й говорить:
—    Простіть мені, мамо, за образливе слово.
—    Прощаю, — сказала мати й зітхнула.
—    Забудьте, мамо, що я сказав вам образливе слово.
Задумалась мати, геть посмутніла. На її очах з’явились сльози. 
Каже вона синові:
— Хочу забути, сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається. 

Відкануй QR-код або натисни на це повідомлення

БІЛКА І ДОБРА ЛЮДИНА

Ішла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурами. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:
— Стрибай собі до свого дупла.
Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали на неї.
Вона й розповіла їм про Добру Людину.

Відскануй QR-код або натисни на це повідомлення